Історія ліцею
Великий німецький поет Гете казав: " Людина, яка не шанує свого минулого, не варта свого майбутнього ”.
Час швидкоплинний. Кожна мить, кожен прожитий день, подія, що відбулася сьогодні, завтра вже стає історією. Змінити її поступ не дано нікому.
Але пам’ять живе вічно і є нетлінною.
В мальовничому Веприку над Пслом ось уже 60 років існує професійно- технічне училище. Навчальний заклад здійснює підготовку робітничих кадрів для агропромислового комплексу, сфери послуг та транспорту.
Училище має ліцензію на професійну підготовку із 9 робітничих професій.
Історія Веприцького ПТУ № 42 розпочинається в далекому 1947 році.
Навчальний корпус, з якого розпочинається історія ліцею
Наказом начальника Полтавського обласного управління профтехосвіти за номером 111 від 10 червня 1947 року було відкрите Веприцьке спеціальне сільськогосподарське училище.
На посаду першого директора училища був призначений ( наказ № 110 від 10.06 1947 року ) Мотихляєв Павло Федорович.
Перший набір профтехучилища становили діти - сироти, вихованці дитячих будинків. 1 жовтня 1947 року наказом по училищу за номером 105 зараховані в списки учнів 13-15 річні підлітки з дітей сиріт Полтавського, Градизького спецдитбудинків, Петрово-Роменського, Хорольського, Кременчуцького, Яхницького, Камишанського, Зіньківського, Гадяцького та інших дитячих будинків.
Перший набір учнів становив 171 особу. Навчальний рік розпочався 20 листопада 1947 року, коли прибув основний контингент учнів.
Навчанням, вихованням учнів і організацією їхнього побуту займалися 23 працівники. Контингент учнів був непростим. Освіта більшості із учнів - це 4 класи школи.
Навчання проводилося за спеціальностями : дільничний механік МТС, бригадир – садовод, овочівник – полевод. Дещо пізніше почали підготовку із спеціальностей механік відділень і ферм радгоспів, механік по експлуатації дизельних електронасосів і водозабезпечення, слюсар з ремонту автомобіля і трактора.
Павло Федорович Мотихляєв був умілим організатором і педагогом. Завдяки його зусиллям був створений дружній трудовий колектив.
В училищі була сувора дисципліна. Підлітки були здатні до порушення дисципліни, внутрішнього розпорядку, крадіжок, втечі з училища, грубої поведінки. Директором училища був виданий внутрішній наказ про покарання учнів. За невідвідування занять, куріння, крадіжки до учнів застосовувалися різні міри покарання, зокрема, догана, виключення з училища, направлення у виправні колонії, передача в слідчі органи для притягнення до судової відповідальності.
В училищі існували піонерська, комсомольська та партійна організації.
Велика увага приділялась самоуправлінню. Був створений старостат училища - першим головою старостату був затверджений староста 1 групи Кузьменко М. П.
Учні здобували освіту і професію протягом 4 років. Кваліфікація і робітничий розряд встановлювався кваліфікаційною комісією згідно успіхів у теоретичному навчанні та виробничих навичок.
Велика увага приділялась формуванню практичних навичок з професії. Виробниче навчання учні проходили в Гадяцькому плодоовочевому радгоспі(професія овочівник і садівник), механізатори - в колгоспах і радгоспах району.
Між групами організовувалися соціалістичні змагання. За високі досягнення у соціалістичних змаганнях, міцні знання технологічних процесів виробництва, за відмінні успіхи в справі засвоєння своєї спеціальності учні нагороджувалися почесними грамотами, їм виносилися подяки, також отримували матеріальне заохочення – премії.
Для організації дозвілля, розвитку творчих здібностей учнів в училищі були організовані гуртки. Гурток духової музики налічував 17 осіб. На всіх урочистостях, які проводилися в навчальному закладі та селі, грав духовий оркестр училища.
Струнний оркестр ( 24 учні ) також користувався популярністю серед учнів та місцевого населення.
Хор училища налічував 80 учнів.
Працював фотогурток, гурток акордеоністів, драматичний гурток, гурток художнього читання, кіномеханіків, автогурток, гурток технічної творчості. Заняття гуртків проводилися 1 раз на тиждень.
З 19.08.1948 року за № 329 наказом начальника Полтавського обласного управління трудових резервів директором училища призначений Снопков Тимофій Михайлович. Він пропрацював на посаді директора Веприцького училища 4 місіці і був переведений на партійну роботу в район.
З 9.12.1948 року згідно наказу Полтавського обласного управління трудових резервів приступив до виконання обов’язків директора училища Бойченко В.В. За період його керівництва розширилась підготовка учнів по спеціальностях полеводи, механіки відділень і ферм радгоспів, механіки по експлуатації дизельних електронасосів і водозабезпечення.
Для популяризації серед населення навчального закладу системи трудових резервів проводилися стройові огляди: зовнішнього вигляду, стройової виправки учнів. Вихідною формою учня училища були в літню пору сатинова сорочка, яка заправлялася під ремінь, суконні штани, суконна фуражка. На уроках виробничого навчання учні носили в зимовий період ватні штани, чоботи, бавовняну гімнастерку, тілогрійку, шапку-вушанку, світер. Комбінезони і рукавиці одягалися на практичних навчаннях, які проводилися на дільницях, майстернях. З травня по жовтень місяць учні носили літню форму одягу.
Класи, гуртожиток отоплювалися дровами ( в 1950 році було зроблено водяне опалення ). Топку в класах проводили до 8 години ранку, температура в класах повинна бути не нижча 16 градусів, гуртожиток - до 5 годин ранку, температура жилих кімнат повинна була становити 18 градусів. По штату працював топник, а і з числа учнів назначався черговий по топках.
Харчування учнів було трьохразове. Проводилося тільки організовано, групами і в чітко визначений графік. Учні, які запізнилися в столову, мали право харчуватися тільки по особистому дозволу директора з попереднім виясненням причин запізнення. Для покращення харчування учнів в училищі утримувалася живність: свині, телята.
Для запобігання появі інфекційних захворювань велика увага приділялась санітарно-гігієнічному стану як учнів, так і жилих кімнат та навчальних класів. Двічі на тиждень проводилось вологе прибирання, раз на тиждень санітарний день, так зване авральне прибирання, коли спецрозчинами милась підлога, вікна, двері, меблі, витрушувались матраци, ковдри, обтирались від пилу стіни і стеля.
З 1948 року прийшли на роботу в училище майстрами виробничого навчання і пропрацювали все життя наставниками молоді Романенко Микола Андрійович та Михайленко Іван Якович. Після виходу на пенсію вони завжди були бажаними гостями училища, почесними ветеранами праці, бо ці люди стояли біля основ створення навчального закладу, пропрацювали все життя на благо рідного училища.
Перший випуск учнів училища був у червні 1951 року. Випускники училища були направлені в МТС, радгоспи і колгоспи як Полтавщини, так і всього Радянського Союзу.
Другий набір учнів був зроблений в 1951 році. З цього часу в училищі розпочинається підготовка робітничих кадрів по спеціальності тракториста – машиніста. 100 учнів із дитячих будинків були зараховані на навчання по цій спеціальності.
З 28 листопада 1953 року директором училища призначений Поветкін Павло Кузьмич.
В зв’язку з освоєнням цілинних земель в Казахстані в 1953- 1954 р.р. вводиться підготовка 6 місячників по спеціальності тракторист, комбайнер –механік. Весь випуск 1954 року був направлений на роботу в Кустанайську область на освоєння цілинних земель. Першими освоювати цілину в казахських степах поїхали випускники: Зіненко, Гусаренко, Лобода, Жалобецький, Карпенко, Клименко, Шарий, Горкун, Пасічний, Куліш, Гаврило, Гужик, Шовкопляс, Скирда. Це були добровольці, які на державному екзамені показали високі знання і навички своєї професії. Багато із випускників Веприцького училища назавжди пов’язали свою долю з казахським краєм.
Наказом № 93 Головного Управління трудових резервів при Раді Міністрів СРСР від 26 березня 1954 року Веприцьке спеціальне сільськогосподарське училище перейменовано в " Ремісниче училище по механізації сільського господарства № 2 Головного Управління трудових резервів при Раді Міністрів ”.
Значний крок у зміцненні матеріально-технічної бази Веприцького ремісничого училища і підготовці кадрів механізаторів зроблено під керівництвом директорів Якова Тихоновича Фоміна ( працював директором з 1955року по 1959 рік ) та Петра Теофановича Короленка ( на посаді директора був з 1959 по 1972 роках ).
З 1958 по 1972 роки побудовані гаражі, лабораторні по тракторах, сільськогосподарських машинах, комбайнах. Впроваджувалися нові технології, була запроваджена наукова організація праці - створювалися творчі бригади по теоретичному і виробничому навчанню. Керівником НОТ на протязі багатьох років був заступник директора по навчально-виробничій роботі Кутовенко Іван Севастянович ( пропрацював в училищі більше 40 років ).
В 1963 році училище перейшло на підготовку трактористів –машиністів широкого профілю і було перейменовано на сільське профтехучилище № 2.
З 1971 року організована робота філіалів СПТУ № 2 по підготовці трактористів з 6-місячним терміном навчання в Диканському, Чорнухинському, Лохвицькому, Зінківському районах.
Тільки за роки семирічки сільське профтехучилище № 2 підготувало близько 4 тисяч механізаторів широкого профілю.
З 1972 року ( наказ № 90 по Полтавському обласному управлінню профтехосвіти від 25 грудня 1972 року ) працював на посаді директора училища Білоцерківець Василь Петрович. У Веприцькому СПТУ № 2 введено в дію нове приміщення майстерні, розпочато будівництво їдальні та гуртожитку для учнів, добудову навчального корпусу. В 1977 році розпочато будівництво нового навчального корпусу на 480 місць, п’ятиповерхового гуртожитку на 360 місць, закладено базу для підготовки спеціалістів з середньою освітою. В 1981 році завершено будівництво чотирьохповерхового навчального корпусу та гуртожитку.
В серпні 1982 року училище перейменовано в сільське середнє професійно-технічне училище № 2 ( ССПТУ № 2 ).
В 1982 році очолив училище директор Кириченко Василь Стефанович. В цьому році були відкриті нові професії, розпочато підготовку робітничих кадрів із середньою освітою. Значно покращилась матеріально-технічна база училища. Були придбані нові трактори, комбайни, автомобілі.
З серпня 1984 року назву училища ССПТУ № 2 було змінено на Веприцьке сільське середнє професійно-технічне училище № 42.
Значний внесок в розвиток професійно-технічної освіти зробив директор училища Шпак Дмитро Микитович, який пропрацював керівником закладу з 1985 року ( наказ обласного управління профтехосвіти від 7 серпня 1985 р. № 42 – К ) по серпень 2002 рік. За його сприянням було введено підготовку робітничих кадрів по спеціальностях електрогазозварник, коваль ручного кування, продавець продовольчих товарів. Це був період розквіту професійно - технічної освіти. Лише за один 1988 рік училище збагатило матеріально- технічну базу двома автомобілями, трьома тракторами, автобусом.
З 19 серпня 2002 року ( наказ № 36 від 22.08. 2002 р. Полтавського обласного управління освіти і науки ) педагогічний колектив училища очолив Берус Іван Васильович.
Училище, яке було на грані закриття, відновилось. Колективу училища вдалося не тільки зберегти матеріально- технічну базу училища, основний контингент учнів, а й розширити учнівський колектив, зміцнити матеріальний стан закладу. Завдяки ініціативності, вимогливості директора училища на сьогодні в училищі побудовані дві теплогенераторні, які забезпечують теплом навчальний корпус та гуртожиток. Відновлено роботу гуртожитку, де на учнів чекають затишні кімнати, створені добрі умови для проживання та відпочинку учнів.
З період існування училище підготувало більше 13, 5 тисяч спеціалістів для сільського господарства.
Добре налагоджений побут учнів. Всі учні забезпечені трьохразовим гарячим харчуванням.
Створені умови для творчого розвитку учнів та проведення їхнього дозвілля. В училищі працюють гуртки художньої самодіяльності.Гордістю училища є хор, в якому співають учні і працівники.
Щороку училище бере участь у звіті художньої самодіяльності з непоганими показниками.
Працює гурток гирьового спорту. Його вихованці (керівник гуртка кандидат в майстри спорту Білоцерківець Віктор Миколайович) є постійними призерами змагань всіх рівнів. У 2006 році команда гирьовиків здобула перемогу в першості області серед профтехучилищ. Нашим учням надана честь захищати профтехосвіту області у Всеукраїнських змаганнях з гирьового спорту.
Спортивний гурток тенісистів ( очолює Бутко Микола Антонович ) також займає призові місця на обласних спартакіадах.
Любителі швидкісної їзди можуть перевірити свої можливості в гуртку картінгістів ( керівник Блоха Василь Олексійович ).
Артистичні здібності учні можуть виявити у драматичному гуртку (керівник гуртка Кошман Лідія Павлівна ).
Традиційними є екскурсії по історичних місцях Полтавщини та м. Київ.
Училище повністю забезпечено професійними кадрами. Знання молоді передають 14 викладачів з вищою освітою та 18 майстрів виробничого навчання. Серед них 2 Відмінники освіти України, 5 викладачів з вищою категорією, 7 майстрів виробничого навчання мають педагогічні звання.
Колектив училища пишається своїми випускниками, які трудяться механізаторами на полях і фермах, займають керівні посади, працюють на ниві освіти. Серед них начальник Гадяцького районного управління сільського господарства М. К. Губко, керівники сільських господарств В. М. Прудиус, І. Г. Залізняк, С. М. Скрипка.
Гордістю училища є випускник 1977 року Криворучко Василь Васильович кандидат сільськогосподарських наук, старший викладач кафедри агрохімії та грунтознавства Білоцерківського державного аграрного університету.
Близько 50 випускників училища працюють викладачами і майстрами виробничого навчання в училищах області. Тільки у своєму рідному училищі їх трудиться 15 осіб. В їх числі директор училища І. В. Берус ( випускник 1973 року ), заступник директора з навчально-виробничої роботи М. А. Бутко ( випускник 1977 року ), 3 викладачі спецпредметів, 10 майстрів виробничого навчання.
Забезпеченню стабільності роботи училища сприяє підготовка кадрів із своїх випускників. Щороку випускники училища направляються на навчання в індустріально-педагогічні технікуми, які по закінченню навчання повертаються на роботу в рідне училище та інші професійно-технічні заклади.
Коментарi